Ще один тиждень

Час летить, а з віком летить швидше...
Можливо, накопичений досвід "відрізає" більшість подій, які не є чимось радикально новим для нашої свідомості. Ми просто не звертаємо увагу на ЗНАЙОМІ речі, явища, ситуації, поняття, репліки оточуючих... Але, в свою чергу, ми створюємо явища/ситуації/слова в надії що нас почують, - ми хочемо повідомити щось на наш погляд ВАЖЛИВЕ зараз, хоч нам самим це могло б видатись ЗНАЙОМИМ теж. І могло би бути "відрізаним".
Ключик в комунікації.
Не важливі самі по собі імпульси/слова, - важливими є синапси/зв'язки. Пам'ятаєте?: - Коханий, ти спиш? - Вже ні, а що? - Нічого, перевірка зв'язку.
Саме тому поняття "любити" в Слові Божому відрізняється від поняття "говорити що любиш". Слово так само важливе як канал комунікації, по якому воно проходить, і тільки разом це працює.
З віком ми "обростаємо" такими "синапсами". Передаємо чи приймаємо любов оточуючим/их.
Втрачаємо ці зв'язки; вони рвуться і зникають, стають тонкими і рвуться...
Це як човен в шторм, - хвилі рвуть тонкі мотузочки, які його пов'язують з іншими човнами.
Але якщо є головний якірний канат, який простягається "за завісу" - нас не буде кидати хвилями занадто, мотузочки до інших човнів не рватимуться.

Після війни

Не міг навіть і подумати, що такий вислів колись може стосуватись мене...
"Після війни"...
Китайці вважають, взагалі, прокляттям життя під час перемін. Тим паче під час війни жити не захотів би ніхто. Але такі рішення за мене прийняли інші люди, пару "мишебратьєв" з північного краю. Отож, ми цього не вибирали.
Але ми прямо зараз, "під час" цієї війни, будуємо життя, яким воно буде "після".
"...але нехай кожен пильнує, як він будує..."
1-е до коринтян 3:10 UBIO